Обласна бібліотека для молоді

З 1961 року, безпрецедентного за масштабами вшанування пам’яті Тараса Шевченка, прийняттям постанови Ради Міністрів УРСР «Про встановлення щорічних Республіканських премій імені Т.Т.Шевченка» (20.05.1961) Тарасова “вишнева Україна” почала відлік лауреатів Шевченківської премії.

З того часу щорічно 9 березня, у день народження поета, робиться своєрідний підсумок надбанням року в царині культури і світла данина пам’яті Тараса Шевченка. Першими Диплом та Почесний знак лауреата у 1962 році отримали Олесь Гончар, Павло Тичина і Платон Майборода.

Серед 588 Шевченківських лауреатів (1962-2009) - імена наших земляків: поетів, прозаїків, літературознавців; діячів образотворчого і музичного мистецтв; архітектора.

Мета цієї виставки - ознайомити молодь із творами земляків, удостоєними Національної премії імені Тараса Шевченка і преставленими у фондах Тернопільської обласної бібліотеки для молоді.

Матеріал згруповано за розділами:

1. Література. Літературознавство

2. Мистецтво

3. Довідкові та Інтернет - ресурси

Андріяшик Р.В. Вибране: Романи. — Люди зі страху: Роман; Додому нема вороття: Роман; Полтва: Роман; Сторонець: Роман; Три хрести: Незавершений роман /Упоряд. В. Медвідь; Передм. С. Квіта. — К.: «Укр. Письменник», 2004. — 1075 с.

Андріяшик Роман Васильович (*9 травня 1933, с. Королівка, нині Борщівського району Тернопільської області — †2 жовтня 2000, Київ) — український письменник. Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка 1998 року за роман "Сторонець". Цей однотомник унікальний: він уперше з'єднує воєдино найвизначніші твори видатного прозаїка XX століття Романа Андріяшика. Світ його неперебутної художньої та духовної спадщини загальнолюдський і воднораз глибинно український. Добро і зло, любов і ненависть, сутність і стихія народного буття — осердя високохудожніх, оригінальних романів "Люди зі страху", "Додому нема вороття", "Полтва" та "Сторонець". Органічно доповнює їх лебедина пісня незабутнього письменника — незавершена епічна оповідь "Три хрести".

Гнатюк І. Стежки-дороги: Спомини. - 2-ге вип. вид. - Тернопіль: Джура, 2004. — 492 с.

Гнатюк Іван Федорович (*27 липня 1929 р. с. Дзвиняча Кременецького повіту Волинського воєводства (нині Збаразького району Тернопільської області) – український письменник. Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка 2000 року за книгу "Стежки-дороги". У споминах Івана Гнатюка — учасника національно-визвольної боротьби 40-х років і довголітнього в'язня сталінських тюрем та спецтаборів, члена Національної Спілки письменників України, цькованого і переслідуваного в часи брежнєвського застою та його русифікаторської політики, — художніми засобами правдиво розповідається про важку долю й незламну вдачу автора книжки й тієї історичної епохи, в яку йому було призначено жити й боротися.

Лубківський Р. М. Погляд вічності: Поезії. — К.: «Рад. Письменник». 1990.— 76 с.

Лубківський Роман Мар'янович (*10 серпня 1941, с. Острівець Теребовлянського району Тернопільської області) — український письменник (поет, перекладач, критик). Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка 1992 року за збірку поезій "Погляд вічності". Збірка відомого українського поета — це своєрідна поема-роздум над автопортретами Тараса Шевченка. Автор намагається розсунути часовий простір, перейнятися думами і стражданнями геніального майстра слова і пензля, глянути глибше і ширше на віддалену епоху і наш час.

Сапеляк С. Є. Журбопис: вірші, публіцистика/ Худож. Оформл. В. Петрова, Т. Пліски. – Х.: «Майдан», 1995. – 93с.

Сапеляк Степан Євстахійович (* 26.03.1951, с. Росохач Чортківського району Тернопільської області) – поет. Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка 1993 року за збірку поезій "Тривалий рваний зойк". «Журбопис» — книга лауреата Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка Степана Сапеляка. До неї увійшли поетичні твори — «як осмислення свободи у передчутті апокаліпсисного часу», що і є своєрідним потоком поетичної свідомості автора поза ув'язненням. До цієї ж музи автор долучає частковий епістолярний доробок акцій протесту супроти комуністичного режиму в різні роки ув'язнення. Уперше друкується низка імпресіоністичних спостережень на сучасне малярство харківських художників, а також у книжці використані архівні світлини автора на засланні, в еміграції, в Україні.

Історія української літератури. XX століття. У 2 кн. 1-90 Кн. 1: (1910—1930-ті роки): Навч. посібник/За ред. В.П. Агеєвої, В. Г. Дончика, Г.М. Штоня та ін. — 2-ге вид. — К.: Либідь, 1994.— 784 с.

Штонь Григорій Максимович (*13.03.1941, с. Вербовець Лановецького району Тернопільської області) – літературознавець, критик, письменник, художник . Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка 1996 року за навчальний посібник "Історія української літератури ХХ ст." у 2-х книгах (у співавторстві). У навчальному посібнику (книга перша) здійснено пошук нової концепції української літератури 1910—1930-х років. Об'єктивно, без перекручень та упередженого відбору розкрито закономірності літературного процесу, системну взаємодію різних ідейно-художніх тенденцій, напрямів, течій; вміщено літературні портрети М. Зерова, М. Хвильового, В. Винниченка, Є. Плужника, Г. Чупринки, Б. Лепкого, В. Чумака та інших, кого доля торкнула трагічним крилом. По-новому осмислено творчість багатьох відомих літераторів — П. Тичини, М. Рильського, М. Бажана та ін. Для студентів філологічних факультетів вузів.

Історія української літератури XX століття: У 2 кн. Кн. 2. Ч. 1: 1940-ві—1950-ті роки: Навч. посібник / За ред. В.П. Агеєвої, В. Г. Дончика, Г.М. Штоня та ін. — К.: «Либідь», 1994.— 368 с.

У другій книзі (частина перша) навчального посібника розглядається творчість поетів, прозаїків, публіцистів періоду Великої Вітчизняної війни та повоєнного півторадесятиліття. Зумовлена нею нова національно-патріотична хвиля принесла цілий ряд помітних здобутків у художньому освоєнні складної воєнної та повоєнної дійсності. Поряд з портретами, вміщеними у пропонованому посібнику, подаються нариси про літераторів української діаспори — М. Ореста, О. Ольжича, І. Багряного, У. Самчука та інших. Для студентів філологічних факультетів вузів.

Історія української літератури. XX століття: У 2 кн. Кн. 2. Ч. 2: 1960— 1990-ті роки: Навч. посібник/ В.Г. Дончик, С.М. Андрусів, Г.М. Штонь та ін. – К.: «Либідь», 1995.—512 с.

У другій книзі (частина друга) навчального посібника відображено піднесення у літературному процесі кінця 50-х—початку 60-х років, коли в українське письменство прийшли «шістдесятники», кинувши виклик описовості, замиренню з неправдою, догматизмові. Всебічно осмислено літературні явища і події періоду застою, коли українська літературна інтелігенція, натхнена поезією В. Симоненка, М. Вінграновського, І. Драча, Л. Костенко, «Собором» О. Гончара, протистояла репресіям, русифікації, конформізмові. Широко висвітлюється літературний процес 80-х та початку 90-х років. Вперше подано нариси про В.Стуса, І. Світличного та інших ув'язнених письменників, а також літераторів українського зарубіжжя. Для студентів філологічних факультетів вищих навчальних закладів.

Іван Марчук [Образотворчий матеріал]: альбом-каталог. - К.: ТОВ Атлант UMS, 2004. - 519с. - (Укр., англ.)

Марчук Іван Степанович (*12 травня 1936, Москалівка Лановецького району) Тернопільської області - народний художник України, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка 1997 року за цикл картин "Шевченкіана", "Голос моєї душі". «Шевченкіана» Івана Марчука - це десятки сюжетів. Серія ілюстрацій «Кобзаря» на думку критиків, дуже суб’єктивно висвітлює твори Тараса Шевченка, єдине, що є об’єктивне у цих роботах - обличчя поета, як на автопортретах Шевченка - від юного, зі свічкою, до зрілого мудрого пророка. “Голос моєї душі” - мотив усього життя Івана Марчука. Автор запрошує нас у витворений ним світ первісної чистоти, вивільненої від буденності і суєтності, і дарує нам неповторні хвилини душевного спокою. “Неофіти” - картина із циклу “Шевченкіана", яка поряд з іншими картинами цієї серіїі ввійшла в альбом-каталог “Іван Марчук”.

Олена Кульчицька (1877 - 1967) [Образотворчий матеріал]: [Всеукраїнський освітньо-мистецький посібник-часопис] /Гол. Ред. О. Михайлюк. - Л.: “Видавничий дім “Атлас”, 2007. - 159 с. - (АРТ клас. 3-4, 07)

Кульчицька Олена Львівна (15.09.1877 p., м. Бережани Тернопільської області - 08.03.1967 р., м. Львів) - народний художник України, мистецтвознавець, академік архітектури. Лауреат Державна премії УРСР імені Тараса Шевченка 1967 року за серію графічних і живописних циклів у яких відбито героїчну історію і мистецьку культуру українського народу. Естампи художниці, виконані у техніках деревориту, лінориту, офорту, акватинти та меццо-тинто лягли в основу розвитку станкової графіки на галицьких землях як окремого виду образотворчого мистецтва й вивели її на широкий міжнародний мистецький рівень. Тут найчіткіше виступило тематичне спрямування творів художниці, найяскравіше проявився її національний колорит, воєдино сплелись давні традиції української гравюри з новими тенденціями в тогочасній європейській графіці. Образи її численних робіт (“Довбуш”, “За море”, “Ярмарок у Косові”, “Важка дорога”, “Літо”, “Мати”, “Селянське повстання”, “Козаки в поході”, “Гуцульщина при праці”, “Проти бурі”, “Життя перемагає”) стали надбанням українського народу, чистим і щедрим джерелом його духовного збагачення. Картина "За вишиванням" (із освітньо-мистецького посібника-часопису "Олена Кульчицька (1877 - 1967)") - одна із робіт авторки, яка висвітлює мистецьку культуру українського народу.

Монумент Слави Збройних Сил СРСР [Образотворчий матеріал]: фрагмент, 1970 р.: фото/ скульптори: Д. Крвавич, Е. Мисько, Я. Мотика; худож. О. Пирожков, архіт. М. Вендзилович, О. Огранович// Вуйцик В. С. Зустріч зі Львовом: путівник/ В. С. Вуйцик, Р. М. Липка. - Л.: Каменяр, 1987. - с.149.

Мотика Ярослав Миколайович (*10.01.1943, с. Староміщина Підволочиського району Тернопільської області) - скульптор, лауреат Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка 1972 року за монумент Бойової Слави Рад. Збройних сил у Львові (у співавторстві). Монумент Бойової Слави, встановлений у 1970 році на перетині Центрального і Південного планувальних районів Львова, завершує протяжну перспективу вул. Стрийської. Враховуючи особливості сприймання Монумента здалека та з близьких ракурсів, автори надали йому багатопланову, ансамблеву композицію, що складається з тридцятиметрової стели, виконаної в бронзі центральної скульптурної групи і протяжного гранітного пілона. У 1972 році цьому визначному твору архітектурної пластики присуджено Державну премію Української РСР ім. Т. Г. Шевченка.

Житловий квартал Сріблястий на вул. Акад. Патона [Образотворчий матеріал]: фото/ архіт. З. Підлісний, Л. Нівіна, С.Зем'янкін; інж.-констр. Я. Корнилів// Вуйцик В.С. Зустріч зі Львовом: путівник/ В.С. Вуйцик, Р.М. Липка. - Л.: Каменяр, 1987. - с.155

Підлісний Зіновій Васильович (*19.12.1936, с. Білявинці Бучацького району Тернопільської області - †22.07.1999, Львів) архітектор, лауреат Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка 1980 року, за житловий квартал Сріблястий у Львові (у співавторстві). Житловий львівський квартал Сріблястий - вдалий приклад вдумливого функціонального та архітектурно-художнього вирішення тогочасного житлового масиву. Значним творчим досягненням авторського колективу, на думку фахівців, є сама концепція об'ємно-просторової композиції цього кварталу.